Мить переміни
Пора сплила дощами в глиб ярів.
Стомилася царівна жовтокоса.
Скінчилась її пісня стоголоса,
Крилом змахнувши в сирості вітрів.
Надвечір омрячила смутком трон,
Лишивши спадкоємниці діброви,
На ніжки натягла багна окови,
Пішла в світи… Бо так велить Закон.
Зостався білошвейці тільки крок
Опівночі зробити до престолу.
Легким повівом сніжного подолу,
Сипнувши памороззю лиск зірок.
Її хода цимбалами крижин,
На скам’янілій виграє дорозі…
Останній лист вальсує на вітрозі
У віхолі лілейних балерин.
