Лідія Яр
Ти забудеш мене... забудеш,
Мов холодний осінній дощ.
В сірих буднях слова розгубиш...
Не згадаєш ...ніколи...щож...
Ти забудеш мене...Можливо
І тебе теж забуду я,
Лиш ввісні шепотіти буду,
Мов молитву, твоє ім`я...
Ти забудеш... і всьому в світі
У ту мить, мабуть, прийде край...
Білим цвітом простягну руки
- Лиш хвилиночку зачекай...
Лише мить...Лиш одну, єдину,
Щоб не - Я, щоб не -Ти, а -МИ...
Потім смутком собі полину
Десь до осені....чи зими...
30.05.2013 23:34 © ... |
Дякую щиро за відгуки...скучаю за Порталом і за портальцями...і таки колись повернуся...обов,язково... |
24.05.2013 15:15 Деркач Олександр => © |
 Гарно |
22.05.2013 12:44 Недрукована => © |
 Дуже мені завжди подобаються ваші вірші. |
22.05.2013 12:35 Володимир Пірнач => © |
 Класний текст, |
22.05.2013 11:02 Тетяна Белімова => © |
 Як гарно! Дуже-дуже! Просто невимовно! Написано серцем! Щирою і люблячою душею! |
22.05.2013 10:24 Наталія Сидорак |
 Гарно і дуже сумно... |
22.05.2013 07:52 Ірина Лівобережна |
 Гарно. Дуже лірично. |
22.05.2013 03:06 Mrichka => © |
Сподобалось. Та хай не забуде. І відсутність пробілів тут має мені сенс. Це відчуття безнадійності, тривоги, безпорадності |
21.05.2013 23:32 Каранда Галина => © |
 а я тут готова простити й "май") . Можна переробити на "розмай" у крайньому випадку... пробілів трохи подоставляти - і красота!) мені сподобався вірш. Рада Вас бачити. |
 21.05.2013 23:16 Суворий => © |
 Якось незграбно набраний... І "май" десь взявся... |