Озимок старовір
У натяках грудневого світання,
Сивезний злидар крався павуком,
На костурі, що скреготів круком,
Благаючи лани про покаяння.
Здвопаливши порепані персті,
Піднісши руку в срібнім балахоні,
Хрестив калюжі й, ніби на іконі,
Оклад стрілИвся в крижаній жерсті.
Зірковим блиском зирив старовір
На скверики в дубово-грішнім листі,
Калину у порочному намисті…
Кущавість збіжжя в зелені зневір.
Ченцеві стало невимовно жаль
Безбожників фантома листопаду.
Він світанкову розпалив лампаду,
Гріхи втаївши під тремку вуаль.
