Безсмертя
Смерть не страшна, жахлива її постать,
Який метал зозуля нам кує?
Лиш навеснi, коли не прийде розталь,
Ти зрозумiєш - серце справдi б`є.
Недолiкiв моїх не долiчитись,
Не долiкуєш, може й не збагнеш.
Не кожен келих можна й треба пити,
Земля i небо вже не мають меж.
Не всi вовками стануть вовченята,
Та всi захочуть в дивнiм свiтi жить.
Всi в цьому свiтi вимушенi грати,
Вогонь горить, та то все – тільки мить.
Осiннє золото себе знецiнить
Коли дороги замете зима,
А твої руки все ще пахнуть сiном,
Хоча в тобi вже зеленi нема.
