Я піду, знайду провину
Всіх із мого вигнання.
Пригадав ти, Боже, сину –
Плоть його – вода й земля.
Не туди стелив потоки,
Землі орані дарма
Підняли стебла жорстокі,
Зуби вишкірені зла.
Заключивши шлюб останній,
Ще якась із дна струна
В тихий дзявк у покаянні
Ніжний голос підняла,
Що літа тут непрожиті,
Між черленого вина,
Були марні, як тля в житі –
Все пожерла… Що дала?
