Лишаю крила - й в прірву, вслід за Вами.
Не падаю, лечу. Хоча й не вгору - вниз.
І в чорну прірву білими снігами
Як у останній порятунок свій.
Слова сплітаються в рядки нудьгою,
І втома обніма за плечі тихо:
Хотіла буть на `ми` з тобою,
А ми на `Ви`, й від того серцю гірко.
Отак й летим, обоє, та не разом,
Й відлуння `Ви` мов жаром обпіка вуста.
А угорі приховують образи
Над прірвою розп`яті небеса.
