03.01.2013 10:20

-

717

9 | 9

 © Лідія Яр

У серці біль, в очах безмежний смуток.

Ілюзія остання корчиться в судомах.

Топчу безжально кілька незабудок

Жорстокість обираючи свідомо.

Забути все. Враз вирвати з корінням

І більш ніяк не дати прорости.

Нехай на камінь падає насіння....

Моя любове, ти мене прости.

Прости, що не дала я крила, 

Хоч обіцяла -" Будемо літати!".

За мить і я упаду геть безсило, .

От тільки б незабудки дотоптати....