Коли знову сади закружляють у білому вальсі...
з рубрики / циклу «а душу вашу люблю над усе...»
Коли знову сади закружляють у білому вальсі
І пелюсток метелики ніжно упадуть в траву
Я сюди повернусь, відшукаю у всесвіті й часі
І покличу тебе... так, як тільки один я зову...
Повернуся сюди назавжди, через роки і далі,
Діставатиму зорі, мов вишні доспілі тобі,
Прожену вороння усіх смутків твоїх і печалей,
Більш ніколи торкнутись тебе не дозволю журбі...
Коли знову сади закружляють у білому вальсі
Я метеликом ніжно твоєї торкнуся щоки.
Відшукаю тебе, десь загублену в просторі й часі
Й розлучити не зможуть ні відстані нас, ні роки...
