Хоку українського будівельника, що перепив саке
Кричав під вікном душі Її.
Почули налякані лиш пси.
Кляті європакети!
Твій лик – воскова орхідея.
Емоції стін сховались
За маскою гіпсокартону.
Вапно безсиле…
Тріщини хитро шкіряться
Крізь білило.
Прораб лається…
Світила палають вічно,
Тому що глухі.
Завжди бачити тебе,
Упиватися точністю…
Ех, якби ж то міг
Класти цеглу без рівня,
Вліз би у премійований графік.
Сакура у весіннім цвітінні.
Та я – о горе! Не можу відчинити
Вагончика з інструментом.
Вальсують сніжинки.
Цемент, із роздертого мішка,
Летить за вітрами.
Набриднувши довгим дощем,
Вчора прораб нагнав мене ...
Трупи употужнюють фундаменти.
Маляр у кімнаті.
А ось інший – до чого ж схожий!
Відбиток у калюжі фарби на паркеті.
Місяць – плакат на буд майданчику
Просить: «Без каски сюди завітайте
Останній притулок під цеглою».
Вітер приносить
Стільки опалого шиферу,
Що здається вже осінь.
Де ж ти, столяре?
Пригадай, одвірки перекосило,
Лише мряка дихнула.
Кранівник нахилився і спить,
І здається мені, гарчання вулкану –
Це його душа.
У хатині, де ремонтував дах
Слухаю, дощ що скапує до миски.
Значить і я не змінився,
Немов цей старий дуб.
Яка завидна їх доля?
На північ від буд майданчика
Таранька плещеться у пиві.
Невже ви теж із тих,
Хто не спить, крадучи будматеріали,
О, миші на горищі?
Дощ у шовковичнім гаї шумить ...
З унітазом повзу за паркан,
Мов хворий шовкопряд.
Щільно закрила рот
Раковина морська.
Лунає спека будівельних дебатів!
Над привіллям буд. майданчика -
Нічим до землі не прив’язаний -
Жайворонком летить верхолаз.
Не встиг прибрати пальця,
Як вже цвях довжелезний
Оселився в нім паростком.
Гумор цей - нескінченний.
За Басьо чогось потягнувся,
Мов мальви до сонця.
