Лілея крижаного сонця
В блакиті сяйній льодяних небес,
Розквітнула лілея сонцелика.
Поміж хмарин, на безголоссі плес
Закарбувалась влада її дика.
Той гордовито захопивши трон,
Сіяє в незворушнім ореолі,
Над плетивом акаційових крон,
Що в безнадії одубіли голі.
Позбавлені щедроти співчуття,
Її пелюстки проливають холод.
Заклепують ставочки в окуття
Мов крижаний жорстокосердний молот.
Лише джмелі арктичних хуртовин ,
Стривожать квітку спотайна набігом,
Коштовний пил з душі її глибин,
Обсиплеться на верболози снігом.
Веснітиме лілея до зорі…
На обрії погублять диво-вроду,
Вечірнього орлана пазурі,
Рубіном окропивши тло заходу.