З-ЗА СИВОЇ ГОРИ
з рубрики / циклу «ЛІРИКА ПРИРОДИ»
З-за сивої гори
Червоне сонце встало,
Вигойдувало в хмарах промінці-вервечка,
Досвітньої пори
Ніч ніжно лоскотало,
Аж поки між снігів десь ділась недалечко.
Звабливих протиріч
Жадало полум’яно
Пірнало в білизну незайманого снігу.
Безумцю! Твоя ніч
Минула невблаганно,
Світанком не шукай нічної цноти втіху.
Та сонце серед хмар
Ятрило спогад знову,
Звертало на зиму дня докори резонні,
Скотило диску жар
У щедрість вечорову,
І щастям розлилось в тремкої ночі лоні.
