Колобок
Частина 7 Лисиця
Що за день такий сьогодні?
Як собака вже голодна,
аж у череві бурчить!
По усім законам моди
треба їсти бутерброди
ще й узварчиком запить.
От би зараз трошки м’яска,
то й душа б пустилась в пляски!
Чи хоч кістку пожувать...
Ех! Піду повішусь з горя.
Та такою ось худою
все ж не гоже помирать.
О! А що це там за цяця
наближається зненацька?
З виду, наче, не смачне...
Так одразу не збагнути,
треба спершу хоч лизнути
бо ще, не дай бог, втече.
– Хто такий? Чого не знаю?
Що шукаєш в нашім краю?
І куди тримаєш путь?
(Це люб’язненько співаю,
а сама вже приглядаюсь
де би краще кусануть)
І стрибав, і вихвалявся,
і кусався, і пручався –
та від мене не втечеш.
Не була би я лисиця,
як не вміла б підкріпиться!
Що ж це в шлунку так пече?
Видно баба насолила,
нашептала, наперчила
щоб востаннє дід поїв.
Став мені поперек горла,
не така вже я й голодна,
щоби їсти колобків!
