з рубрики / циклу «а душу вашу люблю над усе...»
Знову квітнуть сади, так, немов заметіль на подвір`ї
І кружляє, мов сніг, білий цвіт і летить нам до ніг.
Тільки серце, чомусь, якось дивно завмерло й невірить,
Що ти вже повернулась, назавжди, з далеких доріг..
Я тону у очах, в них розлились блакитні озера,
У волоссі твоїм заблукали щасливі вуста.
Я дивлюсь і ніяк надивитись не можу на тебе...
Ти навіки моя, бо ж нас доля звела не зпроста...
Більш тебе не пущу я нікуди й ніколи від себе,
Всі дороги від мене засипле нехай білий цвіт.
Ти кохання моє, моє сонце, моє синє небо,
Моя зірка ясна, моє щастя. Ти - мій білий світ.
Хай сипле цвітом диво заметіль
І загляда розлука в вікна грізно,
Та я тебе нікому не віддам,
Бо ти - моя найкраща в світі пісня....
