Невезучий дід

з рубрики / циклу «Мої гуморески»

Везіння в діда зовсім нікудишнє,

Кара якась Божа це вже мабуть лишнє.

Пішов на базар витягнули гроші,

А від стресу того аж напали воші.

Баба керосином голову змастила,

А коли помила та вся облисіла.

Там було не густо, що тут говорити,

Хотів з того горя бабу задушити.

Пішов на рибалку тут стало клювати,

Давай кляту рибу до себе підсікати.

А та смиконула дід шубовсть у воду,

Гребе бідний з річки та не чує броду.

Ледве виплив, йшов додому лиш вода стікала,

Ну, а баба, мов все знала вже його чекала.

Руки в боки та стоїть, мовби та статуя,

А дід знає не з добра душа добре чує.

– Іди сюди, старий хнич, в очі подивися,

– Скільки тобі уже літ мабуть схаменися.

– Тепла піч іди лягай досить вже коптити,

– Ще немає грошей в мене тебе хоронити.

– У крамниці риба є морський язик звати,

– Можеш навіть не жувати цілою ковтати.

– Давай швидше гроші ті, що брав на базар,

– Побіжу я, у крамницю завезли товар.

Тут дід руки опустив та гірко зітхає,

Ну, а баба вже мітлу під хлівом шукає.

Що там піч не вбереже на гору подерся,

А, як був вже під верхом, то не туди вперся.

Летів вниз немов орел, баба оніміла,

Ну, а потім на весь двір та й заголосила.

– Схаменися, що ти робиш бісове створіння,

– Скільки в мене може бути того ще терпіння.

Гепнув дід до низу лежить, мов поліно,

В очах в нього з переляку зразу почорніло.

Ну, а баба кругом нього літає, як птаха,

Штучне дихання для нього ще й робить бідняка.

Бачить дід, що ще не все не час помирати,

Обхватив бабу за шию та став цілувати.

Помирились все до ладу, мов в молоді роки,

Щоб сидів був на печі не було б мороки.

м. Славута, 2.12.2012