Дід герой

з рубрики / циклу «Мої гуморески»

Лемент, гомін, шум і крик,

Був дід вдома раптом зник.

Плаче баба, мов дитина сльози проливає,

Звідки діда виглядати і сама не знає.

Вдів куфайку, галіфе ще й шапку кубанку,

Бабі слова не сказав десь подався зранку.

Віхола вовком гуде, серце навпіл крає,

Кожен в хату хто зайде бабу потішає.

Сутеніє, на дворі стихла непогода,

Баба геть змарніла для всіх її шкода.

Тут собака мов здурів гавкіт не вгаває,

А в старої із грудей серце вилітає.

Тут заходить дід до хати вуса поправляє,

Ну, а баба оніміла очима моргає.

А за дідом при пагонах йдуть поважні люди,

Боже, людоньки, скажіть, що це зараз буде.

Зняв куфайку, а там орден на грудях сіяє,

Баба кинулась до нього плаче, обнімає.

Йдуть сусіди всі вітають дід сльозу втирає,

Яка битва була страшна досі пам’ятає.

Скільки літ уже минуло найшла нагорода,

Стара стіл вже накриває нічого не шкода.

Спів, гулянка, все гуде ще й гармошка грає,

Гарна звістка по селі, мов птаха літає.

Дід моргнув ну, що стара йдемо танцювати,

Дасть Бог ще не один рік будемо воювати.

Пригорнув, поцілував, сльоза покотилась,

Бачиш герой вернувсь додому, а ти так журилась.

м. Славута, 22.01.2013