про вічне
Я у тому човні,
Що спинився у чорному небі,
Звідки падає сніг, та нічого не видно звідсіль.
За лаштунками хмар
Ніч знаходить загублений гребінь,
І чіпляє його, і навколо розтрушує сіль.
Охололи думки.
Розкололися всі ноосфери.
Тільки вічність і я, а між нами – блукаючий нерв.
Те старезне весло
Не верне мій затоплений берег.
От і ти не вертай молитвами своїми мене.
