04.03.2013 20:46
для всіх
164
    
  5 | 5  
 © Ем Скитаній

він крізь роки проніс,

не скривдив він

і не відрікся від святинь -

цнотливих поглядів і вірності,

любов зберіг в собі кригку...

тепер в самотності із келиха,

в якому сонячний бурштин,

біля каміну п`є в байдужості

веселе, дивне це вино...

і крізь прозористу, ажурную,

сріблясту й легку тюль тонку

у сад вдивляється задумливо,

в зорю прочинене вікно -

там обрис бачив у осяянні,

надію гріючи хистку...

у кріслі-гойдалці гойдається,

біля каміну п`є в журбі

і тінь від огнища хитається

і мов на горе, чи біду,

неначе птаха б`ється, мається,

пульсує жилка на виску...

...аж раптом постріл в ранок врізався,

луною крику лине в даль

і пістолет на килим падає,

і обрис тане у саду.

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 06.03.2013 22:27  Сашко Новік => © 

круто

 06.03.2013 10:40  Деркач Олександр => © 

гонорар для поета - біль поміж строк
підпис кривавий - отримав сповна
і крапку поставив - прямо в висок...

 05.03.2013 16:17  Тетяна Чорновіл => © 

Тримайте "чудово". Вірш трагічний. Немов сама щойно застрелилася... Мить слабкості...

 04.03.2013 21:24  Тетяна Белімова => © 

Все сумніше... Мартін Іден... Так буває, коли" і мов на горе, чи біду,
неначе птаха б`ється, мається,пульсує жилка на виску..."
Кажуть, найбільший гріх...