Тетяна Чорновіл Загублене
Загублене так важко знов знайти…
Коли в гіркім похміллі самоти
Шукаєш рим, щоб угодити музі,
І розуму, брехливому лакузі,
В думках даєш себе перемогти.
Шукають цінність втрачену листи
Аж там, де біль нові тамують друзі
Й не так ятрить на долі чорній смузі
Загублене.
Куди, в які поринути світи,
Щоб зник цей страх побачити хрести
На цвинтарі похованих ілюзій?
О, Господи! Не дай пропасти в тузі.
Бо вірю я – ще можна зберегти
Загублене…
16.03.2013 17:05 Деркач Олександр => © |
 Класно! |
13.03.2013 23:44 Чернуха Любов => © |
 може тим воно і цінне бо вчасно загублене... |
13.03.2013 22:28 Тетяна Белімова => © |
 Глибока за звучанням і силою слова поезія. Символічна й непрозора... Може, тим і близька? Бо кожен може до власної рани прикласти? |
13.03.2013 16:21 Каранда Галина => © |
хух.... я, як завжди, на своє перекрутила....я ті ілюзії буквально реанімовувала недавно.... і таки ще дихають! хоч той мій брехливий лакуза давно вже мені отаке каже:
, .... та хто б його слухався.... головне - ілюзії без хрестів... Класний вірш. бережімо майже загублене, хай живе воно... а форма - то то щось! |
13.03.2013 16:17 Ем Скитаній => © |
 чудовий віршик, закликає у роздум над своїм отим "загубленим"... |
