Двері зачиняються
(подорожні роздуми)
Що б його зробити, щоб спокійно жити,
Не трудитись тяжко, безтурботно спать,
Щоб не їхать довго, не чекати й миті,
Як на скатертині все й одразу мать.
Щоби думка творча прилітала з неба,
Як та манна душу оживляла й плоть,
Піднімала вгору й опускала плавно,
Помагала спротив й заздрість побороть.
Щоб в добрі купатись, як вареник в маслі,
І натхнення валом, вибухом в екстаз,
І пилося й їлось, поки не хотілось,
І щоб ранок кожен, як у перший раз.
Щоб в веселім гамі, як в саду едемськім,
Навкруги буяло, пурхало, цвіло,
Щоб худоба й птиця із хотінь плодились…
Й без зусиль й безплатно все оце було...
P.S. Хто допоможе? Весь свій спадок - цій Непересічній Особистості!
