02.04.2009 00:00
-
1095
    
  1 | 1  
 © Микола Щасливий

Надія

Скільки рядків провели руки томні, 

В свою дорогу слово через лист. 

Від того часу, як родився в повні; 

Від того, як розтав найперший віск. 


Уже й не думав відновить страждання, 

Я не хотів, рука болить від втіх, 

Які я відчував від написання 

Маленьких згорблених на білім полі крихт. 


Але відновлюю усе що мав і кинув 

У потойбічний світ легких примар. 

Встає той рицарь, що колись загинув, 

Від стріл амурських і сусідських чвар. 


А винна в цьому все вона, надія

Яку приклав до серця з "перемог", 

Зализані дірки, і знову мрія, 

І боязнь ночі, світ з страшних тривог. 


Спинися думка, мрія почекай, 

Надія не спіши, не рви незмоги. 

Мене таким як є, сприймай, 

Бо крила ангела в польоті лиш розлогі. 


А я корюся, скинув принц свій німб, 

Прийма лахміття, змінює корону. 

Сучасність, заповза без сил на ринг, 

Підтримує бездушністю розмову. 


Не хочу! Я не принц, не ангел, я... 

Надію в серці мати хочу й мрію, 

Щоб розгорталась у ступнях земля 

Й забути слово-кайдани "німію"! 



07.02.07 р.

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 16.02.2012 02:20  © ... => Каранда Галина 

Так, дещо є непогане ))

 15.02.2012 20:16  Каранда Галина => © 

дивно, що цей вірш досі не коментований. вчиталася у зміст. здається, це в кожному відгукується. хоч ота НАДІЯ у кожного й своя
і про крила дуже сильно.