Ой не світи…
Дружині
Ой не світи, місяченьку,
високо у небі,
Бо лечу я до дівчини –
поводир не треба.
Є у неї чорні брови,
їх я й так побачу,
А як вийде з хати батько -
з горенька заплачу.
Заховайся, блідий друже,
за темнії хмари,
Вийде люба, незрівнянна –
сильніш будуть чари.
Скупай коси золотії
в чебреці та м′яті,
Хай розпустить їх миленька,
як найкращі шати
Доторкнуся, зацілую
я вуста гарячі
Не заважай, пустотливий,
серцем їх відзначу…
Воно б’ється, калатає,
зорі обнімає,
Сині очі – світ незнаний,
Душу осявають...
Довгі коси, чорні брови
і вдача ласкава
Будуть сниться, милувати,
як зима застане,
Як прилине до оселі
срібними снігами...
Й тоді буду споглядати
довгими ночами….
Ой не світи, місяченьку,
Зачекай хвилину,
Пригорнуся до дівчини…
Люблю...
До загину…
