Таки завесніло...
з рубрики / циклу «Наодинці з кавою й собою»
Таки завесніло. І крига - зі скрипом, а скресла.
Таки відступила від нас ця невпинна зима.
Малесенька квіточка дивом з-під снігу воскресла,
Хоч думала я, що там вже й цибулинки нема…
Вже звиклась з морозом. І куталась у хуртовини.
Забула і думати: десь ще буває теплО...
І – ось тобі й маєш! – таки дочекалася днини,
Що сонечко світить, неначе так завжди й було.
Неначе й не било в лице крижаним диким вітром,
Неначе й не я то в снігу по коліна брела.
І те, що було безнадійно розбитим коритом,
Здається – ось-ось – пустить пагін до того тепла.
Таки завесніло. Як стрімко там все оживає,
Де вчора дзвеніла тривожна луна кришталю.
Таки відступає зима. Таки вже відступає.
Я рештки її, мов опудало чорне, спалю.
Лубни, 4.04.2013
