Експрес до раю
Приснилось.
Чи побачив наяву?
Вже сам не знаю
Як тоте назвати:
Що на вокзалі
Ніби я стою
(Не я один!)
І хочуть нас запхати
У поїзд,
Який їде до раю,
І ніби має
До небес достатись.
Оголосили гучно
Ввесь вокзал,
Зелене світло
На путях відкрили.
Зігнали всіх -
Стоїть і стар, і мал
Та на підножку стать
Немає сили.
Чи справді він
Домчить у синю даль,
Чи справді він
Дістанеться до неба?
В провідника
Вже загорівсь ліхтар,
А нам піднятись
По сходинках треба.
Чого ж стоїм,
Чого так довго ждем?
Он машиністи йдуть
Старі гурбою.
Чи справляться вони
Із вантажем,
Що на вокзалі
Розілявсь рікою.
І стоїмо...
Вагони не нові
І вікна сірі
Сумнів навівають.
Хіба лиш вивіска
Гласить (як в суднім дні):
«Спіши, сідай,
Рушай з нами до раю!»
Дивлюся
На закопчене шассі -
І навіть рельси
Не внушають віри,
У поїзд цей
З нас сядуть не усі,
Хоча вагони
Здуті в нім не в міру.
От й не сідаємо
У той експрес -
Чекаєм голосу
Самого Зевса,
Що вигляне до нас
З густих небес.
А може за той час
Змінять колеса?
