Прощальне
Вічній пам’яті ветерана Великої Вітчизняної, мого дядька Різуна Василя Васильовича
Пішов останній ветеран,
Помер від давніх лютих ран,
Дались таки вони взнаки
Через роки, через роки...
„Вже більше вісімдесяти,
А я ще, Льоню, хоч куди:
Води ще можу привезти
І Богу дяку принести,
Що зміг додому я прийти
Через сніги і холоди,
Через вогні й густі дими,
Крізь страх упасти назавжди...
Які ж страшні були бої
В ті березневі темні дні...
Південний Буг в густій імлі...
Й тіла солдатські по воді...
Тоді ще зовсім молодий
Вступив в свій перший, справжній бій,
Ріка накинула вуаль,
Життя вручила, як медаль…
І скільки спас тоді життів,
(А жити кожен як хотів!!!) -
То й вутлий човен вперто плив,
Летів до бузьких берегів...”
Такі дзвенять в мені слова,
А Вас тут, поруч – вже нема?!...
Та то не так – Живі Діла!
Й Вкраїну
Доля
Вберегла!
