Побратимські долі
Жалітися не маю права,
Хоч як би скрутно не було.
Спромігся стати на крило,
А побратим почав невдало:
По лікті руки відняло
І очі вибрало металом.
Служили дідьку чи вітчизні?
Та між засніжених висот
Потрапили до різних рот
І долі викресались різні.
Його була коротка пісня:
Атака – санітарний борт.
Чотири місяці – і все!
Спектакль завершено. Завіса!
Мої здобутки – сорок вісім,
А сенс? Чи був у тому сенс?
Бо у війни суворий ценз
І ненаситні закуліси.
Не терпить скривджена земля
Посівів з м’яса та металу:
Його на скелях розпластало
Немов безпомічне маля,
А я… як парком погуляв
І жодна куля не впіймала.
Ісламський вітер прорідив
Багнетів наші частоколи.
Солдат живий, але ніколи
Ніяких не побачить див
І не поп`є з долонь води,
Долаючи життєве поле.
Віддалених боїв заграви
Свавільна пам`ять не жене.
Вони спалили не мене -
Жалітися не маю права.
Вернувсь з руками - Богу слава,
Що не ускочив до тенет.
Колись було, пайок на марші
Ділили порівну на всіх,
Та ні очей, ні рук, ні ніг
Не дати - то не в силі нашій.
Він мав би те і долю кращу,
Якби я міг… Якби я міг!
Донецьк, 8 березня 2013 року
