Порив
з рубрики / циклу «Послання до коханого»
То було тільки зоряне марення.
Білі роси текли молоком.
Зелен-віти, дощами захмарені,
Тихо віяли літнім теплом.
Дикі вітютні з неба кидалися,
Світлі сплески пішли по ріці…
Ми з тобою в кохання загралися,
І від того сльоза на щоці.
Ми загрались у рамки дорослості,
І, як діти, в шалених думках
Виявляли пориви хоробрості
У недбало забутих словах.
Ми награлись, як діти. Безмежжями
Потягнулась роса до води.
Ми були, – хоч на мить, – незалежними,
І не бачили в цьому біди.
А тепер – усі думи захмарені.
Ти вже знаєш – знайомий той щем.
То було тільки зоряне марення.
І воно проминуло з дощем.
