Прощання весни
Розпустила сатинові коси,
За водою пустила стрічки,
Проз тендітні гілки абрикоси
Погасила останні зірки.
З керамічного темного збанку
Смакувала парним молоком
Під крилом запашного світанку.
Над холодним дзеркальним ставком
Ворожила, як мавка, на долю,
Відпускала строкаті вінки
І струнку мовчазливу тополю
Напувала росою з руки.
А коли зайнялось над полями -
Стрепенулась, тонка, як струна...
І майнула ясними плаями
Міднокоса мольфарка-весна.
