забуття минулістю...
...явилися спогади раптом портретом,
якого, роззявивши рот, розглядав спантеличено...
споглядаючи спогади,
що явились мені портретом минувщини,
я наче вдивляюсь у штучне життя -
воно зневажає мене
і, жалюгідне, викреслює геть із буття -
удивляюся в нього мов сивий хижак на істоту,
жахає яка своєю минулістю -
і, роздратований фарбами тої минувщини,
захлинаюсь аж з люті у піні
і трусить всього у зненависті... -
і прозріння мені осяяло очі,
збігають з яких
і капають сльози...
та вмить мені помста затьмарює мозок -
нетерпіння задухою б"ється по випнутим ребрам моїм -
і спогади ті, портретом котрі споглядаю,
в блискавичнім стрибку розриваю,
кромсаю усі на шматочки...
і ліг, я розлігся -
хижак у квітах і травах! -
і злизую з пазурів кров, зализую зранені лапи,
мружачі очі у спогади кляті.
я щасливий і ситий минулим назАвжди віднині -
я там зник!
я поглинув,
я знищив мене,
що дивився на мЕне старого!
мені легко, спокійно і добре -
бо там, де був щойно портрет,
що відлунням дзвонив у сьогодні з минулого,
там нічого немає,
там темінь, пустеля -
лиш хмарка виблискує білим вітрилом
сині глибокої неба...
хвалюся собі я перед собою за вчинений вчинок -
аджЕ, спглядаючи ці,
вже роздряпані й кинуті спогади долу,
я рзгрібаю лапами дати -
роки і події в руїні буття,
що розкидане мною у люті -
я вишукую там і винищую наглу брехню...
отже правду узнаю, нарешті.
позіхаю солодко й млосно
і відчуваю - як дихати вільно тепер!
бо свіжишім стало повітря
і усе навкруги таке біле і чисте,
прозоре...
тому що, де був
той портрет підфарбованих спогадів,
там нічого немає вже
й ніколи нікого не буде -
і світло могутнім потоком спадає у темряву,
тане пустеля...
чи можливо таке? - не питаю...
я заплющую очі і завмираю
в мелодіях спогадів власних,
нових і спокійних, і білих, наївних
і невагомих, і незначущих,
нічого не вартих під небом -
ніяких...
і чАсу нема вже усе розпочати спочатку.
...б"ю об коліно,
ломаю оте божевілля,
розтрощую раму портретну,
уявлення явне трощу
і... -
потрапляю в яскравий світанок -
обтяжений дуже вагомістю будень,
крокую у день із обов"язком бути в житті
з накопиченим досвідом
із розколотих літ
й понівечених спогадів...
