Зі мною ти не хочеш говорити
Твоє мовчання, мов німий укір.
Та я ж у тебе й разу не просила
Для себе а ні місяця, ні зір...
Моя любов до тебе, мов жебрачка
Щоразу йшла благаючи тепла
І, мов безцінний дар, оті подачки
В душі своїй наївно берегла.
То що ж тепер? Невже так стало шкода
Тих теплих слів, що говорив колись?
В хвилини смутку, ніби нагорода
Коротка есемеска -- Посміхнись.
