Мамі
з рубрики / циклу «Мініатюри»
Чому ти не читаєш мої вірші?
Раніше перечитувала всі.
Люблю тебе я набагато більше,
Ніж всю забуту правду на землі.
Ти половини їх не зрозуміла,
Бо все сприймаєш геть не так, як я.
Ти знаєш, знов над лісом стало біло –
Буде нова лютнева боротьба.
А ти завжди мене перемагала.
Бо ти - сильніша. Твій сильніший дух.
Мені чогось все рівно було мало –
Я не хотіла, щоб цей дощ ущух.
Не хочу, щоб ти бачила, як плачу,
Тому біжу в обійми самоти.
Я знаю, я багато чого втрачу.
І це не розпач. Складно тут в житті.
Я, може, справді людство це боюся –
Вони також не люблять щось мене.
Я все ніяк з думками не зберуся,
І не збагну…. І не збагну тебе.
Ти кажеш, що тобі я не писала?
Багато віршів звернені тобі…..
Сьогодні неба, певне, буде мало.
Весь космос пропаде у боротьбі.
А я перед тобою геть безсила.
Це просто психологія життя.
Ти інколи найближча, моя мила,
А інколи далека, як зоря.
Мені бракує трішечки терпіння,
Щоб розтопити весь між нами сніг…
У тебе очі – як чарівні тіні.
Як тіні від усіх в житті доріг.
