Відгомін кохання
(лаконічні строфи)
Розслабився… і ніжна, чиста сила
Мене за серце боляче вкусила,
І захитавсь хвалений моноліт.
І раптом, як бурчак застугоніло,
Оте червоне, що тече у жилах…
Торкнувся губ недоторканий плід.
* * *
Ось і ти, з валізкою в руці,
Сходиш, ледь ступаючи по трапу.
Я з тобою у хвилини ці.
Твої руки – теплі промінці,
Що у їх тенета я потрапив.
