Про Лесю Українку

Вона боролася за правду й волю,

Щоб не було життя злиденного ніде.

Вона боролася за нашу кращу долю,

За наш буденний світлий день.

Її вірші наповнені  тугОю

Про рідний край Волинь, його ліси.

Ось тут вона сидить під осокою

 Та пише вірш про правду на Землі.

Її сумне та змучене обличчя

Уже не раз повстало в моїм сні.

І повела вона плечемзнічев’я,

Бо все не йдуть собі думки сумні.

Не покидає розум її думка:

"Як все ж звільнити рідній мій народ?

Як можна всю загрозу відвернути?

Чи допоможе нам у цьому Бог?

Я буду боротись за бравеє діло,

Хоч як би і тяжко було….

У бій я піду не вагаючись, сміло!"

І враз в серці щось загуло….

Невже похитнулась любов до Вкраїни?

Та ні. Не зламати її.

Вона буде битись за волю країни,

За нашії вільнії дні!

Київ, 07.02.1999