Урбаністичне
В печері, із стожильного бетону,
Топчу безцільно штучний ламінат.
Вивчаю бездога́нь гіпсокартону,
Затягнуту в шпалеровий халат.
Крізь жалюзіння́ пластикових вікон,
Сітчастого́ мережива гардин,
Потьмареним пробитись хоче криком,
Весінній промінець. Всього один.
Не знає він, що зледенілу душу,
Вартує морозилки суховій.
І щоб весну відчути, смажить мушу
Її в духовці мікрохвильовій…
Токсичний одяг похапцем накину,
Дверей бляшанку прочиню у світ,
Замружено я прохриплю у днину:
- Рятуй мене, чарівний весноцвіт!!!
