літо мандрує містом
запилене
зніяковіле...
вербовим листом
за вітром
у пурханні
впало важко
розплавлено з темних енергій
із бітумних випарів міста
явилось
і стало усюди
нічим
і усім одночасно
спекотною спекою сонця
в неспокій здіймається
в"ється
по стовбуру
в крони кучЕрі
найвищого дерева міста
угору дереться
і грає
хмаринами сірими неба
що темно
бетонно зависли
над стугоном гуркоту
міста
та з пригоршні неба
прольється
літо дощем
у веселці
над містом вже сяє барвисто
разОм з самоцвітами крапель
будівель поміж в павутинні
гойдається легко
весела
усміхнена
і щаслова
бурхливим цвітінням квітів
зрине до синього неба
де стрімко кружляючи ластівки
в шаленнім рідінні
свистом
криками кличуть злетіти
із ними
в безкраї простори
волі
літо було метушливим
співоче
і лагідно тепле
і незбагненно красиве
для надто байдужого
міста
...замріяно
сумно
в печалі
дивиться красне літо
у хворе
занедбане
місто.
