Гість
майже готично
мій дивний гість...
ввійшов нечутно кат.
осудний зір спрямовує у душу.
стискає серце льОдова рука,
аж стало так і холодно...і -
душно!
читав сувій бурхливого буття.
палив роки,
увічнені в папері.
складає попіл в чорне лататтЯ,
виблискує яке
скляним фужером.
а потім враз
роскинув сіру сіть
і викрав світ
і я, знімілий,
сліпну
і відчуваю в темряві політ...
життя усе
вже стало
не потрібне...
нестерпний біль у серці від печалей!
...мій дивний гість, мов тінь крихка мовчання...
мій дивний гість,
міраж крихкий мовчання
улаштував у танцях маскарад,
розвіяв попіл
мов дощем
кохання
і бурмотів захекано
не в лад
- ...ти пив життя із келиха любові.
відпий тепер із лотоса пітьми... -
зронив він слово
біля приголов"я
і скликав маски
ті всі до суми
схилився він,
сумну повідав сповідь,
життя чиєсь
марнотне і... -
дурне.
спинився Але раптом напівслові,
поглянув знов
на сплячого мене.
у посмішку
скривив лице в гримасі,
подякував відлунно
в тишині...
у повний зріст став Всесвітом одразу,
де був я сам,
один,
в самотині...
мій дивний гість
в уявності розрадній
махнув плащем,
розсипався на прах
"...remember..." -
залишив мені на згадку
у серці
у душі
і у думках...
