Вранішня злива
Вчорашню спеку ливень змив у став,
Де білий острівець пливе гусиний
Між рогози, що ніби хвіст павиний,
Вальсує в ритмі вітряних октав.
По морді сивочубого коня,
Хлюща́ краплить на плахту конюшини.
Пониклий кущ колючої шипшини,
Гіллям дрижить мов змокле цуценя.
У вимитім склепінні берегів,
Поквапливий кулик дзьобить поживу.
Верба столітня, тонколисту гриву
Полоще поміж ряскових снігів.
Струмки з городів плинуть попід тин,
Несуть садів обпале подаяння
У чалий став… А злива йде в світання,
Прославши росний по траві сатин.
