До тебе! До тебе… до тебе
Душа моя лине що мить…
Впирається розум - Не треба!
А серденько бідне болить…
До тебе думки усі й мрії,
До тебе… і більше нікуди…
Не треба! Я це розумію,
Але ж, не боги ми, а люди….
До тебе… і ніби що миті
Тону у блаженстві гіркому…
То кара, мабуть - так любити…
…тебе не віддам я нікому…
