04.09.2013 21:37

18+

240

8 | 8

 © Оля Стасюк

Січовикам, що полягли під Хустом

з рубрики / циклу «Історичне»

Вони відлітали, як соколи,

Різко – і вгору.

І болю були пророками

Замкнуті гори.

І падало серце,

Кістки

Розбивало із хрустом.

І зорі брели навпрошки

Над розвінчаним Хустом.

Долина кричала,

І ліс

Відбивався гілками.

Землі було мало,

Вона пила кров річками!

І хлопці красиві,

Красиві такі,

Безвусі

Лягали над сивим, старим уже дідом, Хустом.

І замок лишень,

Вже давно прогорілий до краю,

Цілісінький день

Спокійно стояв над розмаєм.

За рідну таку,

Карпатську,

Зате – Україну,

Топили ріку

У крові впереміш з полином.

І всі полягли

У знедолене місиво правди.

І гори гули,

У неба питали поради.

Та ніколи небу,

Широкому небу країни –

Йому було треба

Приймати серця соколині.