Ти - моя мова
Ой, у вишневому садочку
Гудуть над квітками джмелі,
Стоїть дівчина у віночку
І посміхається мені.
А в хаті порається мати –
Пече смачніший в світі хліб.
І розтеклися аромати
По за село – аж до колиб,
Де пастухи куліш варили,
Де випасається отара.
Де косарі траву косили…
І де людей лякає мара,
Коли вночі виходить з лісу.
Коли навколо світ весь спить.
Відкрив невидиму завісу,
Кров вурдалаки вийдуть пить.
Не "пить", звичайна річ, а "пити".
Чи вибачить мене читач?
"Всім рідну мову треба вчити" –
Казав мені один товмач:
"Прекрасна українська мова!
Милують її звуки слух.
А діалекти! А вимова! –
Це просто знахідка для вух!"
Я згоден з цим беззаперечно.
Тут недоречні сперечання.
Бо наша мова, безперечно,
Цінніше із усіх надбання.
Її слова, мов дивні речі,
Неначе подарунок Бога,
Що впали з неба нам на плечі,
Перлини язика живого…
Тут є любов, тут є кохання,
Рушник, запаска, вишиванка…
І зустріч є, і розставання,
Химера, примха, забаганка…
Реп`ях колючий, мальва, глід,
Осика, терен, горобина…
Колодязь, біля нього звід…
Й, красуня визнана, калина.
Сади цвітуть, летять лелеки,
І соловейко щебета,
До неба тягнуться смереки –
Хіба все це не красота?
А ружа, соняшник, ліщина?
А конюшина, деревій?
І Україна – Батьківщина!
Й ти – моя мова, а я – твій!
