Стакан
Засохло сонце в шкаралупі неба.
бажання є і навіть є потреба
збирати душі, мов осінній урожай.
Я лиш наллю, не хочеш - не вживай.
Поглянь - стоїть, мов між пенатів,
поміж буденного начиння на столі.
В історії так не стояли королі,
як він стоїть між вилок і салатів.
Він в душу тобі дивиться крізь очі,
він знає все, ховає істину на дні,
дає сміливість виступити проти ночі,
і барвить фарбами буденні сірі дні.
Відкрий в собі усі завіси правди.
Відкрий, і хай би що там далі не було.
Нехай порвуть всі струни горе-барди,
Нехай згорять усі міські ломбарди -
торкнись його - і ти відчуєш це тепло.
Тепло заповнить порожнечу змістом,
та в час, коли тебе буде носити містом
ти кроки прораховуй обережно.
І хай твій мозок на сьогодні стане тістом,
думки розсиплються, розірваним намистом.
Не бійся. Це життя - воно бентежне.
Запам’ятай, мій друже, цю просту науку.
Ти протягни до нього тверду руку
і понесе тебе безумство, як канкан.
Закинеш голову, торкнеш губами склянку,
і виллєш цей шмурдяк (нектар?) собі в горлянку.
Його величність - гранений стакан.
05,10,2012
.gif "{#}")
Вов! А ти в нас просто - Епікур... 
