Шипіт
Звичні дні не турбують пам’ять,
вони, навпаки, все, що маєш – палять,
сіру буденність несуть тобі.
Біла сорочка, чорна краватка,
в очах розрахунки, а не загадка.
Це все не варте того, далебі.
Але ти не звик планувати життя,
не звик вибачатись, просить каяття –
бо лиш випадковості мають суть.
Підняв питання, поставив ребром,
вже вкотре нахабно пішов напролом
і от результат - ти збираєшся в путь.
Наплічник, палатка, спальний мішок,
казан, дві консерви, на поїзд квиток.
Ти вперше за рік обганяєш час.
Зібратись в дорогу справа проста,
позбутись думок, спалити моста –
і ти вибухаєш наче фугас.
В дорозі по шпалам дванадцять годин,
поглянь довкола - ти не один,
вас безліч і в кожного спалах в очах.
В повітрі вже чути запах смерек:
"Привіт вам, Карпати, ай ем кам бек,
сьогодні я буду спати в горах".
Останній підйом - тільки вперід
По обличчю річками котиться піт,
але ти на ногах, ти вперто йдеш.
Зійшов на вершину, скидаєш рюкзак,
лягаєш на землю, ніби навзнак
і відчуваєш, що справді живеш.
І ти ніби з пекла спускаєшся вниз,
розпечене тіло має каприз,
на повні вдихаєш запах води.
Серце вже просто рветься з грудей,
навколо приємні обличчя людей,
ти справді їхав саме сюди.
Гірські потоки несуть прохолоду,
відчуй цю енергію через воду.
Давай, ти зможеш, зроби лиш крок.
Залиш свій одяг ти тут безликий,
відкрий свою душу і світ великий
тобі посміхнеться. Це не порок.
Немає причин відчувати сором,
цнотливість тут ніби білий ворон
кидається в очі і ріже слух.
Тут кожен за всіх і усі за тебе,
вдихни це повітря і випусти з себе
усе, що тримало скований дух.
Палатка стоїть і палає багаття.
Я повернувся! Привіт вам, браття!
Єдиний день, який вартий ста.
Сміх заміняє запалені нерви,
стакан у руці і відкриті консерви –
схема звичайна і навіть проста.
Сутінь спускається на стоянку,
сусіди вже починають п’янку
І ти розумієш, що це не міраж.
Різні країни і різні культури,
алкоголь і трава, наче мікстури
тебе забирають, ти входиш в кураж.
Перевтілення, реінкарнація,
вуаєризм чи мастурбація
наповнює змістом кожного з них.
Річки алкоголю із запахом диму,
свобода днів міняє рутину
і ти між ними, напевно, ти псих.
Для когось це дно, для когось вершина,
один механізм - єдина машина
рухає всіх відбиваючи такт.
Вогонь дожирає останнє поліно,
гітара звично лягла на коліно,
ти не забудеш цього - це факт.
Заглянь їм в очі там стільки правди:
хіпстери, фріки, панки і барди
головне не затримуй спільний косяк.
Ковток шмурдяку і чергова цигарка,
тут кожна жінка відверта бунтарка,
вони обирають тебе, чувак.
Лунають "Гади" і Група крові,
тут всі розмовляють на спільній мові
і це не важливо який регіон.
Роз’ятрені душі, свобода думок,
приємних емоцій нестримний поток
і дружніх мармиз навкруги легіон.
Ніч відступає, приходить сон,
відсутність законів і заборон
втомлює наче уперше в житті.
В сусідній палатці друзі чужі,
всього лиш за день вони стали близькі
і ти пропадаєш у забутті.
Шкода часУ – на сон дві години
і знову в обійми нової родини,
по сто на дорогу і знову в ліси.
На схилах смереки, величні буки,
цінність думок кругової поруки
розірве душі вам на шматки.
І от вже закінчення нової днини,
сонце багрянцем лягає на спини,
пора повертатись на новий забіг.
Нові намети і нові люди,
які мов гриби ростуть звідусюди.
Раніше ти це відчути не міг.
Знову гітари і гарні жінки,
п’яні друзі, убиті торчки,
сценарій відсутній панує експромт.
Губна гармошка звучить з темноти,
її рваним акордом підтримуєш ти.
Музика – це не дешевий понт.
Ніч наступила, спустилась імла,
кругом під ногами п’яні тіла
валяються, ніби побиті в боях.
Ти їх не чіпай – їм треба спочити,
портвейном зранку горлянку змочити –
вони не знають що таке страх.
А з новим днем приходить турбота,
важка і потрібна спільна робота,
На Ватру треба півлісу знести.
І ліс затріщав - падають буки.
Подерті, поламані, порвані руки –
усе це лише для одної мети.
Це свято піде із вами в віки,
дівчата сплітають зелені вінки,
повір, у цей день – це частина тебе.
Такий відпочинок, не те що на морі,
на вогні закипають "Карпатські зорі".
Давай, ще ковток і тебе забере.
І от усі сили йдуть до вогню,
несуть із собою всяку фігню,
грають, вживають і втягують дим.
Бубни, скрипки, сопілки й теде
це дійство зараз усіх розірве –
емоції чисті без слів і без рим.
І музика враз усіх понесла,
навколо Ватри голі тіла,
напруга в повітрі пульсує ключем.
Таке можливо тільки в горах,
із цвітом папороті у руках
ти відчуваєш солодкий щем.
А потім ранок порве ейфорію,
злодійськи ламаючи твою мрію.
Подумаєш: "гори, я вам помолюсь".
Потиснеш руку земляку-побратиму,
вдихнеш ще ковток Карпатського диму
і впевнено скажеш: "За рік повернусь".
13,07,2012
01.06.2016 15:58 
