Ілюзорне кохання
Переспілі зорі, яблуками в трави
Тихо опадають із нічних небес.
У строкатім платті кольору заграви,
Осінь хороводить між тремтіння плес.
Юнка безпечальна, з присмаком тепліні,
Із наївно-милим поглядом в очах,
То комах югою зблискує у сині,
То серпанком вогко тоне у дощах.
Злотокудрий красень – відгоріле літо,
Що у путь південну потягнувсь крилом,
Хризантем цвітінням зиркне розмаїто -
Спалахне кохання бабиним теплом.
Серденько – метелик затріпоче ніжно,
Обійме́ дівчину вітерцем шугай.
Та чванлива краля, вислизне маніжно,
Плетивом павучим зрониться на гай.
Від образи літо, гаркне громобоєм,
У бруднім калюжжі умертвить печаль.
Вознесеться в обрій перелітним строєм,
Щоб життя замкнути вічну пектораль.
