Тепло рум`яного млинця
з рубрики / циклу «ПРОЗА. КАЗКИ»
Якось сонячного осіннього дня Ведмедик, Їжачок, Лисеня і Зайчик гралися в піжмурки на своїй улюбленій лісовій галявині. Сонечко високо вгорі спостерігало за грою звірят і посміхалося. Мабуть йому також хотілося погратися, тому воно раптом заховалось за легеньку хмаринку. Без Сонечка чомусь стало не так весело. Ведмедик незграбно наступив на Їжачка, що заховався за кущ глоду. Їжачок фиркнув, і сказав, що жмуритися не буде.
– Коли ми ще будемо гратися? Усі ховалися, а я тільки шукало! – похнюпило носа Лисеня?
– Як Сонечко знайдеться! – знову фиркнув Їжачок!
Усі посідали в траву і стали дивитися на хмарне небо. Та Сонечка там не було!
– Я придумав! – жваво вигукнув вигадливий Зайчик, – Коли Сонечко не йде до нас, то давайте ми всі разом підемо до Сонечка. Он туди! Аж за хмари! Та й пограємося з ним!
– А як же ми виліземо на небо? – здивовано пробурмотів Ведмедик?
– Що б ви без мене робили? – ворухнув вухами Зайчик, – Лиш погляньте! Ця стежина веде он на той горбок! А звідти до неба – рукою подати! Ми будемо йти все вище і потрапимо прямо до Сонечка.
– Згода! Ходімо швидше! – вигукнули звірята і швиденько потупотіли стежинкою, наспівуючи:
– Тупу-тупу аж до неба,
Йдемо, Сонечко, до тебе!
Ми веселою юрбою
Будем гратися з тобою!
Та мандрівка до Сонечка виявилася не такою простою, як здавалася. Їжачок стомився найпершим і все частіше просив спинятися на перепочинок.
– Знизу горбик здавався нижчим! – витирав лоба Ведмедик.
– Ходімо назад, я вже не хочу гратися в піжмурки, – дибало позаду Лисеня.
– Та що ви! – браво вигукував шукач пригод Зайчик, – Лишилося зовсім трохи!
І справді! Стежинка раптом закінчилася, Зайчик відгорнув гілку, і мандрівники побачили чепурну хатку під ялиною. На ганку сиділи Дідусь з Бабусею і пили чай.
– Ох і смачних млинців з гарбуза напекла ти, Бабусю! – озвався Дідусь і простягнув руку до гори млинців на тарілці.
– Це мабуть і є хатка Сонечка! Ходімо запитаємо, може й на пригостять млинцями! – нерішуче виглянув Ведмедик з-за ялини.
Дідусь з Бабусею дуже здивувалися, побачивши звірят і просили до столу. Млинці були і справді смачнючі.
– Сонечко он там, у небі! А у нас тільки млинці. Такі ж рум‘яні! – розповідав за чаєм дідусь. – Бабуся кожного ранку смажить їх цілу гору, щоб на цілий день вистачило.
Звірята розпрощалися з гостинними господарями і вирушили стежиною на свою галявину.
– Шкода, що до Сонечка так і не дійшли! – озвався згодом Їжачок.
– Чекайте! Я зрозумів! – вигукнув Зайчик, – Ніякого Сонечка нема! То Бабуся кожного ранку пече млинці, а Дідусь закидає їх високо в небо!
– І кожного дня рум‘яний млинець посміхається нам з неба. Поки його хмара не з‘їсть. – облизалося Лисеня, – тоді Дідусь закидає наступного.
– А нам і не призналися… – бубонів Ведмедик, наминаючи гарбузову смакоту.
Ситі хмари в небі раптом розсунулися, і з-за них вигулькнув рум‘яний запашний млинець.
– Він до мене посміхнувся! – задивився вгору Їжачок.
– Ні, до мене! Я сам бачив! – вигукнув Ведмедик, – Мені аж у лоба припекло!
– Та не сваріться ви! – засміявся розумний Зайчик, – Сонячний млинець посміхається до нас усіх. І зігріває своїм теплом!
РЕЦЕПТ СОНЯЧНИХ МЛИНЦІВ (від Дідуся і Бабусі)
Ці яскраві, рум`яні млинці припадуть до душі дорослим і малятам. До речі, мами! Малюка теж можна залучити до їх приготування, адже це не просто млинці, а справжні "маленькі сонечка". Хіба ні?
Вам знадобиться: гарбуз, очищений від насіння і шкірки – 500г, яйця – 3шт, цукор – 1ст. ложка, борошно – 250г, молоко – 500мл, сода – 1ч. ложка, лимонна кислота – 1/3ч. ложки, сіль – 1ч. ложка.
Гарбуз наріжте шматочками, подрібніть у блендері до стану кашки.
Додайте яйця, цукор, тепле молоко. Все добре збийте, додайте борошно, соду з лимонною кислотою, сіль і гарненько збийте до однорідної маси. Дайте тісту "відпочити" 20 хвилин.
Сковороду діаметром 15см нагрійте, змастіть олією, налийте приблизно ополоник тіста, обсмажте з обох сторін.
Розтопіть вершкове масло і пензликом змастити кожен млинець після випічки.
Рум’яні сонечка готові! Смачного!
На небо можете не закидати!
