А хочеш ти, як вже було колись.
Правічний сум затиснуто між стіни,
До скла припала ластівка у сінях,
Зорить, як престарезний диво-лис
Хвоста свого ховає між дерев –
Для нього не ґратовані дороги.
Тулилась дзьобом до вікна тривога,
Тоненько вив зацькований Хорев.
А хочеш ти, як вже колись було –
На мармурі столів дари помпезні,
Чигають на увагу блазні-бевзі…
Та забагато рік перетекло.
Віки прийшли із багажем плодів –
Яке насіння сіяв, те і маєш.
Сумує в сінях ластівка за гаєм,
А ти плекаєш згадку про «тоді».
А що «тоді»? Воно було уже,
Та ти тривожиш далі Бога всує,
Бо ти – народ, що сам собі Валуєв,
Що сам себе від свого стереже,
Бо ти – ґазда, що скраю має дім,
Бо ти не вимітаєш з хати смІття.
І доки ти носитимеш лахміття,
Й пантофлі цілуватимеш усім?
14.09.2013
