14.09.2013 19:48
для всіх
159
    
  4 | 4  
 © Ірина Червінська-Мандич

А хочеш ти, як вже було колись.

Правічний сум затиснуто між стіни,

До скла припала ластівка у сінях,

Зорить, як престарезний диво-лис

Хвоста свого ховає між дерев –

Для нього не ґратовані дороги.

Тулилась дзьобом до вікна тривога,

Тоненько вив зацькований Хорев.

А хочеш ти, як вже колись було –

На мармурі столів дари помпезні,

Чигають на увагу блазні-бевзі…

Та забагато рік перетекло.

Віки прийшли із багажем плодів –

Яке насіння сіяв, те і маєш.

Сумує в сінях ластівка за гаєм,

А ти плекаєш згадку про «тоді».

А що «тоді»? Воно було уже,

Та ти тривожиш далі Бога всує,

Бо ти – народ, що сам собі Валуєв,

Що сам себе від свого стереже,

Бо ти – ґазда, що скраю має дім,

Бо ти не вимітаєш з хати смІття.

І доки ти носитимеш лахміття,

Й пантофлі цілуватимеш усім?



14.09.2013

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 18.01.2014 17:15  Сорок Восьмий 

Яка суміш ніжності й обурення!!! І диво-лис, наче окремий персонаж... Довершено так, чітко, експресивно...

 15.09.2013 10:45  Тадм 

гарний вірш. ємний

 15.09.2013 09:52  Дебелий Леонід Семен... => © 

Чудово написано! Як хотілося б щоб змінювався кожен з своєї волі, але живе той страх, що вдавили набагато раніше, та й пізніше від Валуєва... Ми справді своєю історією зробили те, що є... Треба почекати на молодь (якщо та ж історія дасть)...

 14.09.2013 13:45  Деркач Олександр => © 

класний текст...тільки - Валуєв?? воно зрозуміло але...