14.09.2013 01:59
для всіх
315
    
  1 | 1  
 © Зельд

ТЕАТР АБСУРДУ

ТЕАТР АБСУРДУ

…прихОджу я у снах у рідну хату, 

сідаю стомлено на батьківський поріг, 

на місяць повний, шарудить в загаті, 

маленьке мишенятко - "Сірий хвіст"…


Я спорудив давно свої редути, 

Проклав рови, пожарища гасив, 

На щоглах, ще вітрила не надуті, 

Попутний вітер рвучко теребив.


Міфічний троль у мене на плечі, 

Гойдаються на хвилях п`яно яти, 

Десь чайка квилить й вітерець завзято, 

Вітрило рве, піднЯте на зорі.


Театр абсурду, як клинки сталеві, 

Пронизують нам душі і серця, 

Ми ходимо, як звірі у вольєрі:

Актори драми ролей без кінця.


Закривши уночі на зАсув двері, 

Прожогом скочивши у ліжко в темноті, 

Ми згадуємо про людей в партері

І граєм роль на сцені і в житті.


…прихОджу я у снах у рідну хату, 

сідаю стомлено на батьківський поріг, 

на місяць повний, шарудить в загаті, 

маленьке мишенятко - "Сірий хвіст".

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 14.09.2013 14:56  Тетяна Чорновіл => © 

Гарно! Почуття зрозумілі. Тут багато вже написано віршів про життя, як виставу.
На мою думку, оті всі слова можна було б і не пояснювати зносками. Та то вирішувати автору.
Моє "чудово".