Віктор Насипаний ТОБІ
На ґудзик сонця знов халатик неба.
На ґудзик серця в сховок ледь душі.
На ґудзик щастя я припну тебе до себе, -
Твій усміх, біль, любов і сон вночі.
* * *
Ще святять ранок давні верби пізнім світлом,
Плете барвінок швидко свій зелений сон.
В дзеркалах листя лип крадеться сонце зблідло,
І косить рій комах безжально хмар лісок.
Зірки червоні визвірить стара шипшина,
В її колючий смуток впаде дощ вночі.
Вдягає неба шал, як дикий сміх, ліщина.
І клянчать в птахів крила п’яні спориші.
20.05.2021 22:11 Надія Крайнюк => © |
 Наче й не Ви писали. Гарно, романтично, витончено. Дякую! |
18.09.2013 15:52 Тетяна Чорновіл => Віктор Насипаний |
 Чудова лірична замальовка з п"яними споришами! Про ґуздики - усміхнуло! ))) |
18.09.2013 14:10 Дявяносто Девятьи Девять по Фаренг |
 да, хорошая лирика, а "гумарэска" наверно по инерции:) |
18.09.2013 11:59 Володимир Пірнач => Віктор Насипаний |
 Незвично читати вашу лірику :) |
18.09.2013 07:40 Тадм |
 але чому гумореска? |
18.09.2013 07:39 Тадм |
О, а Ви ще й неабиякий лірик!. Перший особливо зачепив, розчулив. другий вражає витонченістю. чудово, одним словом |