Синиця в небі
Зачепило струну невідому,
нізвідки впало
стиглим яблуком
з гілки слів
на траву.
Колись
не лелеки крильми
той кришталь неба
розрізАли,
а синиця в руках
легесенько
дзьобом в ніс:
"Не-забудь, за-синай,
над-вечір-ній-серп-анок
місяць
хай налиє
вина-вини
по-над-повен-край."
Раз ковток, ще ковток -
і-навІдліг-душа-по-вінця,
третій - густо вливає
у світ
сурогатний рай.
Я хмільна тим Едемом,
я п`яна і...
БожеВільна.
Тіло стрічкою Час
заплітає собі в уста -
розкришилось хвилинами:
ВІйни-Свобідна-Сильна,
та завжди однакОві згори
у вогнях
міста.
Я танцюю, бо сумно.
На заході дні і ночі
зустрічаю,
розплівши коси,
на зло вітрам.
Та-танцюй-не-танцюй,
але виїли сльози очі
за синицею в небі і:
"Я тебе не віддам!"
