З зграй
з рубрики / циклу «Присмак ліричності»
Ми лягли по різні боки неба,
білими смугами розріджених газів,
окреслені фломастерами літаків.
Бути звичайним, нагальна потреба,
загострювалася щоразу,
гублячи нас в натовпі диваків.
І коли наші розлючені губи,
відкриті у світлі зорьові нерви,
прискорили вкотре серцебиття,
кидались слова розлучені в купі,
з солями роз`ївшими зорові жерла,
тоді ми розійшлися без вороття.
Чорний бітум воронячих зграй,
з криком розіллється по вінця,
в бездонну блакить повітряних мас.
Коли ми були ними, згадай,
то літали тоді по одинці,
втім, як і на даний час.
