Світанок на Азові
На горизонті, вигнутім дугою
Бринить вітрило ранньої зорі.
Над ним в, сновиддю втомленій горі,
Ридає чайка просинню живою,
Тяжіння потопивши якорі.
Манірних хвиль скривавлені сувої,
Байдужо котять нескінченний стрій.
Між локонів грайливо-пінних вій,
Яких піском очікують прибої,
Баркас хитає ніс іржавий свій.
Зопрілі сіті сипле знову й знову
Між перекатів валунових зграй,
Надію поплавцем одягши в край,
Старий рибалка – пілігрим Азову,
Розсвіту осміхаючись потай.
