Не маю сил не вірити у диво...

Не маю змоги бачити крізь стіни. 

Аби за мить весь простір осягти. 

Та маю хист – усім відчути тілом: 

Я не самотня в світі самоти. 

Не маю щастя Божим днем літати. 

Проте душа літає уві сні, 

Коли зіркові посмішки строкаті 

Вбачають щось знайоме: я чи ні? 

Не маю сил не вірити у диво. 

Бо всюди я і водночас – ніде. 

Бо різнобарвна Всесвіту краплина 

У серці плаче, дихає. Веде. Н 

Я – Мунка жах та Паваротті голос. 

Я – попіл Жанни та дитячий сміх. 

Я – та єдина мить, що марить вголос. 

І вірить: це не божевілля гріх.